Агропромисловий комплекс України відіграє ключову роль у забезпеченні продовольчої безпеки як нашої країни, так і в світовому масштабі. До повномасштабного вторгнення російської за обсягами експорту Україна входила до п’ятірки найбільших експортерів зернових у світі, експортували ¾ від того, що виробляли, внутрішнє споживання зернових становило лише 20–25 %. Україна постачала 10 % світового експорту пшениці, понад 14 % кукурудзи і понад 47 % соняшникової олії. Про це розповів Андрій Шабельніков – керуючий партнер АО “EvrikaLaw”, Голова Комітету НААУ з питань інвестиційної діяльності та приватизації.
Однак війна спричинила значний вплив на розвиток агросектору України. За даними Міністерства аграрної політики та продовольства України, прямі збитки в галузі перевищують $ 10 мільярдів. Ці втрати включають зруйновану інфраструктуру, пошкоджену техніку, знищені склади та елеватори. Ще однією великою проблемою є втрати орних земель. Через окупацію та мінування близько 20 % сільськогосподарських угідь залишаються недоступними для обробітку.
Тому одним з пріоритетних напрямків державної політики має стати ефективне відновлення агропромислового комплексу України.
Проте вказаний процес обов’язково має враховувати особливості сучасної сфери сільського господарства в Україні. Так, вказана сфера має дуальну форму. З одного боку її складає великий аграний бізнес (агрохолдинги), а з іншого це середні та малі фермерські господарства.
Варто зазначити, що на сьогодні великий агробізнес контролює 53,9% орних земель і забезпечує 54,5% валового внутрішнього сільськогосподарського виробництва України, головним чином спеціалізуючись на виробництві зернових та олійних культур на експорт. Виробництво іншої частки, 46,1% сільськогосподарської продукції забезпечують різноманітні малі і середні сімейні фермерські господарства і особисті селянські господарства, які обробляють 45,5% землі, вирощуючи картоплю, овочі, фрукти, зерно та виробляючи молочну та м’ясну продукцію для особистого споживання та продажу на внутрішніх ринках.
На жаль, сьогодні баланс між великими агрогрохолдингами та середнім агробізнесом часто не дотримується. Більшість державних програм у сфері сільського господарства націлені на задоволення інтересів саме великого агробізнесу. Це спричиняє до певних деформацій у розвитку даної сфери.
Поряд з цим, в умовах відновлення України великий агробізнес може посилити тиск на середніх та малих гравців, що призведе до зменшення їх конкурентоспроможності на аграрному ринку. Тому важливо вже зараз розробити чітку стратегію підтримки середніх фермерських господарств аби забезпечити баланс між великим та середнім агробізнесом.
Тож які потрібно зробити кроки, аби досягти вказаного балансу та забезпечити гармонійний розвиток аграрної сфери в Україні?
1. Необхідно посилити державну підтримку для середнього агробізнесу.
Держава має розробити нові цільові програми для фінансової підтримки середнього агробізнесу. Варто зазначити, що деякі кроки в цьому напрямку вже зроблено. Так, у 2025 році державну підтримку можуть отримати фермерські господарства до 100 га. Загалом для підтримки аграріїв у 2025 році передбачено понад 6 млрд грн —зокрема на субсидії, гранти, пільгові кредити, відновлення інфраструктури та розмінування земель.
Також середньому агробізнесу слід звернути увагу на наступні програми:
- Кредити 5-7-9 % — малі фермери можуть отримати до 5 млн грн з мінімальним пакетом документів.
- Гранти до мільйона гривень на дрони, precision-farming, farm-software (актуальні грантові пропозиції можна знайти на сайтах Громадський Простір (prostir.ua), Ресурсний центр ГУРТ (gurt.org.ua) тощо.)
- Компенсації — до 25 % вартості обладнання, субсидії на тваринництво, відшкодування за розмінування ґрунтів
Реалізація вказаних програм забезпечить доступ середнього бізнесу до фінансів, нових технологій і можливостей модернізуватися, що зменшує розрив із великим бізнесом.
2. Розробити механізми протидії концентрації й зміцнення законодавства.
Варто нагадати, що з 01.01.2024 стартував черговий етап земельної реформи — обмеження площі сільськогосподарських земель у власності однієї особи збільшилося зі 100 до 10 тисяч га. Поряд з цим, право на придбання таких земель отримали юридичні особи. Це створює ризик концентрації в руках великих гравців більшої частини земельного фонду, ускладнюючи доступ до землі менших фермерів.
Тому сьогодні потрібно встановити на законодавчому рівні певні запобіжники, які перешкоджатимуть монополізації землі великими агрохолдингами. Така політика відкриє перспективи для середнього агробізнесу, який прагне масштабуватися.
3. Розвиток кооперативів і локальної переробки
Важливим кроком до підтримки балансу між великим та середнім агробізнесом є розвиток кооперації фермерів. Формування агровиробничих кооперативів — дозволяє малим та середнім фермерам об’єднувати ресурси, отримати доступ до послуг, зберігання, маркетингу.
Розвиток локальних переробних потужностей підвищить додану вартість продукту та знизить залежність від експорту сировини.
У свою чергу, розвиток агровиробничих кооперативів дозволить підвищити конкурентоспроможність середніх фермерів на аграрному ринку.
4. Цифровізація, інновації та екологічна стійкість
Великі агрохолдинги активно автоматизуються та впроваджують новітні технології в процеси виробництва продукції. Натомість середній агробізнес може суттєво покращити рівень свого технологічного розвитку завдяки грантам, співфінансуванню та кооперативним програмам фермерів.
Слід звернути увагу, що згідно Стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні на період до 2030 року, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 р. № 1163-р передбачено розвиток клімат-орієнтованого й органічного сільського господарства. Це відкриває нові можливості для середнього агробізнесу зайняти нові ніші сільського господарства.
Отже, підсумовуючи, дійсно сучасний стан агропромислового комплексу України є дещо деформованим. Великий агробізнес має суттєві технологічні та фінансові переваги порівняно із середнім фермером. Поряд з цим актуальна державна політика часто спрямована на задоволення інтересів саме великих агрохолдингів. У свою чергу, середній агробізнес зіштовхується із суттєвими перешкодами для активного розвитку та масштабування, через відсутність належної державної підтримки. Тому стратегія відновлення та розвитку сільського господарства має бути спрямована на збалансування інтересів великого та середнього агробізнесу. Досягти цього можливо шляхом впровадження нових механізмів підтримки невеликих фермерських господарств та сприяння їх технологічному та інноваційному розвитку.
