Матеріал опубліковано в газеті “Все про бухгалтерський облік” № 41 за 2023 р. на стор. 8.

Собівартість зазвичай використовують як орієнтир під час встановлення ціни з метою розрахунку майбутнього прибутку підприємства. Однак ситуація на ринку сільгосп­продукції (її здатність швидко псуватися, якість тощо) часто-густо диктує специфічні умови продажу. Тож реалізація може відбутися за ціною, нижчою за собівартість. Чи не заборонено так вчиняти і які наслідки матиме це в бухгалтерському та ПДВ-обліку, ми розповіли в цій статті.

Чи можна продавати нижче за собівартість

Поквапимося заспокоїти читачів: норми цивільного та господарського законодавства не забороняють виробникам сільгосппродукції продавати її нижче за собівартість. Обґрунтування цьому можна знайти одночасно в декількох законодавчих актах.

Так, за ч. 1 ст. 632 ЦКУ ціну в договорі встановлюють за домовленістю сторін. Виняток — продукція й товари, до яких застосовують ціни, тарифи, ставки, визначені органами влади або місцевого самоврядування.

Аналогічну норму знаходимо в ст. 10 Закону № 5007. Отже, за загальним правилом діють вільні ціни, крім випадків, коли на них поширюється держрегулювання.

Про вільне ціноутворення закарбовано й у ч. 1 ст. 44 ГКУ, де йдеться, що підприємництво здійснюють, зокрема, на основі самостійного встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону.

Водночас ціну товару традиційно відносять до істотних умов договору купівлі-продажу (ч. 2 ст. 189 ГКУ). Ба більше, господарський договір вважають укладеним, якщо між сторонами в передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов (ч. 2 ст. 180 ГКУ).

Своєю чергою, покупець зобов’язаний оплатити товар за ціною, встановленою в договорі, а також вчинити за свій кошт дії, необхідні для здійснення платежу (ч. 1 ст. 691 ЦКУ).

Із цього висновуємо: якщо ціноутворення сільгосппродукції держава не регулює, то виробник має право самостійно визначати ціну продажу. Інакше кажучи, продавати сільгосп­продукцію за будь-яку ціну, на яку погоджується його контрагент, навіть якщо вона виявиться нижчою за собівартість. Адже трапляються ситуації, коли про отримання прибутку не йдеться, а, як завдання, покладено завдяки продажу бодай частково повернути витрати виробника на вирощування сільгосп­продукції.

Рис. О. Кустовського

Наталія ВОЛОШИНА,
консультант газети
“Все про бухгалтерський облік”

Список використаних нормативно-правових актів:

1. ГКУ — Господарський кодекс України.

2. ПКУ — Податковий кодекс України.

3. ЦКУ — Цивільний кодекс України.

4. Закон № 5007 — Закон України “Про ціни і ціноутворення” від 21.06.12 р. № 5007-VI.

5. Методрекомендації № 1315 — Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку біологічних активів, затверджені наказом Мінфіну України від 29.12.06 р. № 1315.

6. Методрекомендації № 132 — Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств, затверджені наказом Мінагрополітики України від 18.05.01 р. № 132.

7. ЗІР — Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс.

#СільськеГосподарство, #собівартість, #торгівля, #бухоблік, #ПДВ