Затверджено наказом Мінагрополітики, УААН від 18.07.2008 р. № 440/71

Вступ

Перехід до ринкових відносин і вступом України до СОТ зумовив необхідність орієнтуватись у ринкових умовах виробництва сільськогосподарської продукції, ефективно розпоряджатися виробничими, кадровими та фінансовими ресурсами сільгосппідприємств, кваліфіковано оцінювати кон’юнктуру ринку та запобігати можливим негативним чинникам навколишнього середовища. Розуміння цих проблем, правильна маркетингова стратегія, ефективне використання всього ресурсного і технологічного потенціалу аграрних підприємств можуть принести позитивні результати.

Завдяки економічно обґрунтованому розширенню асортименту сільськогосподарської продукції, упровадженню сучасних технологій, систем сівозмін та нових сортів сільськогосподарських культур, налагодженню нових каналів збуту продукції товаровиробники мають можливість забезпечити прибутковість свого виробництва.

Нині виробництво конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції можливе лише на основі всезростаючої культури землеробства. Підвищення родючості ґрунтів є необхідною умовою для запровадження передових агротехнологій за раціонального використання місцевих ґрунтово-кліматичних ресурсів, засобів інтенсифікації та системи сівозмін.

У сучасному землеробстві з поглибленням процесів спеціалізації та концентрації виробництва роль сівозмін зростає. Ні добрива та зрошення, ні пестициди, що застосовуються при вирощуванні сільськогосподарських культур, не дають можливості повністю позбавитись від бур’янів, шкідників та хвороб. Більше того, чим краще удобрюються, зрошуються земельні угіддя, тим сприятливіші умови створюються для розвитку бур’янів і хвороб.

Зниження врожаю багатьох культур за відсутності сівозмін є наслідком однобічного використання поживних речовин ґрунту, накопичення в ньому шкідників і збудників хвороб, а також різних токсичних речовин – продуктів життєдіяльності рослин і ґрунтових мікроорганізмів.

Недостатня кількість інформації та науково обґрунтованого пояснення причин негативних наслідків порушення правил чергування культур, що призводить не лише до зниження врожаю, а й до погіршення його якості сільгосппродукції, спричинили необхідність підготовки цих методичних рекомендацій. У них узагальнено передовий досвід та результати багаторічних досліджень в усіх ґрунтово-кліматичних зонах України з урахуванням спеціалізації господарств.

Результати досліджень Інституту землеробства та інших науково-дослідних установ Української академії аграрних наук показують, що науково обґрунтована сівозміна є основою землеробства, запорукою його стабільності, оскільки істотно впливає на водний, поживний, біологічний режими ґрунту, швидкість детоксикації шкідливих речовин, які надходять у ґрунт в процесі сільськогосподарського виробництва. Розроблено і рекомендовано системи сівозмін, що ґрунтуються на зональному принципі розвитку землеробства в Україні. Ці системи, які пройшли тривале випробування, можуть бути використані в господарствах різної спеціалізації. Вони здатні допомагати не лише виростити хороший урожай, а й забезпечити охорону довкілля, зберегти й підвищити природну родючість ґрунтів. Отже, ці розробки будуть дуже корисними для тих умілих господарів нового тисячоліття, які орієнтуються на новітні технології вирощування зернових (зокрема, пшениці озимої, кукурудзи на зерно, ячменю) та олійних культур (соняшнику, сої, ріпаку озимого і ярого) тощо.

Методичні рекомендації щодо оптимального співвідношення сільськогосподарських культур у сівозмінах у різних ґрунтово-кліматичних зонах (далі – Методичні рекомендації) підготовлені з метою надання допомоги суб’єктам господарювання різних форм власності, які займаються вирощуванням сільськогосподарських культур, в організації виробничої діяльності, яка може забезпечити збереження продуктивності сільськогосподарських угідь, підвищити їх екологічну стійкість та родючість ґрунтів.

1. Основні терміни

Терміни, що використовуються у Методичних рекомендаціях, мають таке значення:

Сівозміна – чергування сільськогосподарських культур (і пару) у часі і на території згідно з науково обґрунтованими для певних культур нормами періодичності, що базуються на особливостях біологічної взаємодії культур та впливу їх на родючість ґрунту.

Схема сівозміни – набір сільськогосподарських культур і пару у порядку їх науково обґрунтованого чергування в сівозміні.

Система сівозмін – раціональне поєднання різних сівозмін, спрямоване на продуктивне використання земель відповідно до спеціалізації господарства.

Типи сівозмін – сівозміни різного виробничого призначення, які різняться за видом основної рослинницької продукції.

Терміни, що визначені ДСТУ “Посіви сільськогосподарських культур. Оцінка попередників та періодів чергування у сівозміні”.

Класифікація попередників – поділ попередників сільськогосподарської культури в сівозміні на класи за бальною оцінкою їх ефективності.

Попередник найкращий – попередник, який за будь-яких агротехнічних і кліматичних умов забезпечує найвищу урожайність наступної культури порівняно до інших її попередників.

Попередник хороший – попередник, який стабільно забезпечує високу врожайність наступної культури порівняно до інших її попередників.

Примітка. Рівень урожайності культури після цього попередника нижчий за найкращого попередника не біль, ніжна 10 %.

Попередник допустимий – попередник, який не гарантує сталості врожайності наступної культури, аза екстремальних умов зумовлює різке зниження її продуктивності.

Попередник умовно допустимий – попередник, після якого умови вирощування для наступної культури помітно погіршуються.

Попередник недопустимий – попередник, після вирощування якого створюються вкрай негативні умови водно-фізичного, поживного, фітосанітарного стану ґрунту для наступної культури, а також з агротехнічних причин, коли попередник дозріває значно пізніше строків сівби культури, або (в разі багаторічних трав) – попередник не може бути використаний як покривна культура.

2. Загальні положення. Обґрунтування необхідності впровадження раціональної системи сівозмін

Основні причини зниження врожайності і погіршення якості врожаю за беззмінного вирощування сільськогосподарських культур пов’язані з однаковим використанням поживних речовин ґрунту, значною забур’яненістю посівів, їх ушкодженням шкідниками і хворобами, накопиченням у ґрунті різних токсичних речовин – продуктів життєдіяльності рослин і мікроорганізмів.

Сівозміни є основою стабільності землеробства, оскільки вони позитивно впливають на всі важливі ґрунтові режими, насамперед, поживний і водний, а також повітряний і тепловий, сприяють активній детоксикації шкідливих речовин, визначаючи, таким чином, весь комплекс умов розвитку складного агробіоценозу, найважливішою складовою якого є зелені рослини.

Наукові принципи побудови сівозмін передбачають правильний підбір попередників та оптимальне поєднання одновидових культур із дотриманням допустимої періодичності їх повернення на одне й те ж поле. За такої побудови сівозміни перш за все виконують основну біологічну функцію – фітосанітарну і дозволяють максимально зменшити обсяги застосовуваних хімічних засобів захисту рослин.

До порушень встановлених вимог чергування сільськогосподарських культур у сівозмінах або навіть беззмінних посівів спонукає кон’юнктура ринку сільськогосподарської продукції, яка диктує виробництво, у першу чергу, “прибуткових” культур. Проте розвиток землеробства в нашій країні загалом повинен базуватися на впровадженні раціональної системи сівозмін – польових, кормових і спеціальних.

За існуючого рівня економічного розвитку в процесі формування структури посівних площ і порядку розміщення культур у сівозмінах слід керуватися матеріально-технічними можливостями конкретних виробників та необхідністю адаптації виробництва до природно-кліматичних умов регіонів. За показниками атмосферного зволоження вони поділяються на підзони достатнього (560 – 600 мм опадів), нестійкого (480 – 500 мм) і недостатнього (350 – 450 мм) зволоження, що обумовлює особливості складу (насичення) і чергування культур у сівозмінах, потребує диференційованого підходу до організації і побудови сівозмін.

3. Основні принципи побудови науково обґрунтованих сівозмін

Результати досліджень зарубіжних та вітчизняних учених свідчать про зростання ролі сівозмін як організуючої і функціональної моделі системи землеробства у вирішенні основних проблем його розвитку – високої, сталої продуктивності сівозмін при забезпеченні відтворення родючості ґрунтів і охорони навколишнього середовища. За умов повного освоєння зональних науково обґрунтованих сівозмін у комплексі з іншими технологічними заходами можна підвищити продуктивність землі на 40 – 50 %,забезпечивши при цьому відтворення родючості ґрунтів і збереженість навколишнього середовища.

У зв’язку з вище викладеним на значну увагу заслуговує організація сівозміни у різних господарських формуваннях, яким необхідна вузька спеціалізація виробництва на різних за величиною площах землекористування з короткими ротаціями. Тривалість ротації сівозміни зумовлює культура, яка має найдовший період повернення культур на попереднє місце в сівозміні. Наприклад, для цукрових буряків цей період становить 3 – 4 роки і їх можна вирощувати на одному полі чотирипільної сівозміни з насиченням іншими культурами і з меншим періодом. У сівозмінах з короткою ротацією соняшнику слід відводити половину одного поля, щоб забезпечити необхідний період поетапного повернення цієї культури. Або ж необхідно розміщувати цю культуру спочатку в одній сівозміні, потім в іншій.

3.1. Організація території при впровадженні сівозмін

Створення нових господарств, у тому числі й фермерських та різних агрофірм, починається з відводу землі. Від якості орних земель (родючості) залежить ефективність майбутньої господарської діяльності. Основні ґрунтово кліматичні зони України мають свої особливості, характерні для кожної з них. Так, особливість Полісся – строкатість ґрунтів щодо родючості. За існуючими відмінностями ґрунти можна об’єднати у чотири ґрунтово-екологічні групи:

• ґрунти універсального використання, родючі переважно супіщаного гранулометричного складу, придатні для вирощування всіх районованих культур (перша ґрунтово-екологічна група);
• ґрунти піщані з малою водомісткістю (друга група);
• перезволожені мінеральні ґрунти (третя група);
• торфоболотні осушені ґрунти (четверта група).

На піщаних ґрунтах другої ґрунтово-екологічної групи земель можна одержувати порівняно високі врожаї таких культур, як люпин на зерно, а також зелену масу в чистих і змішаних посівах, жито озиме на зерно і зелену масу, овес на зерно і зелену масу в чистих і змішаних посівах, кукурудзу на зелену масу, картоплю.

На перезволожених ґрунтах (третя ґрунтово-екологічна група) добре ростуть трави багаторічні бобові і однорічні бобово-злакові, ярі зернові і обмежено – озимі зернові культури. Але вони не придатні для вирощування картоплі.

Осушені торфоболотні ґрунти (четверта ґрунтово-екологічна група) придатні для вирощування трав багаторічних злакових і однорічних бобово-злакових, картоплі, кукурудзи на силос та овочів (капусти, моркви, буряків столових) та кормових буряків. У західних районах на осушених землях культивують озимі та ярі колосові культури.

У лісостеповій і степовій зонах строкатість ґрунтів менш виразна. Проте ґрунти цих зон зазнають ерозійних процесів. Тому тут головне завдання полягає в тому, щоб запобігти змиву орного шару ґрунту, перш за все, захистити ґрунти від ерозії. У цих регіонах інтенсивність ерозійних процесів залежить від крутизни схилу і культур, що вирощуються. Ці процеси посилюються за впровадження на схилах просапних культур і зменшуються, коли вирощуються культури суцільного посіву. Багаторічні трави сприяють зменшенню ерозійних процесів до мінімуму.

Згідно з вимогами контурно-меліоративної організації території, орні землі Степу і Лісостепу виділяються в чотири технологічні групи: з величиною схилу від 0 до 3 градусів (перша технологічна група земель), від 3 до 7 градусів (друга група), з величиною схилу більше 7 градусів (третя група), землі в заплавах річок (четверта технологічна група).

Сівозміни планують таким чином, щоб поля кожної з них знаходились в одній ґрунтово-екологічній або технологічній групах земель і були рівновеликими. Розміщення полів однієї сівозміни у декількох ґрунтово-екологічних або технологічних групах земель дуже ускладнює, а іноді й зовсім унеможливлює освоєння і ведення сівозміни. Як уже зазначалось, тривалість ротації сівозміни залежить від культури, яка має найдовший період повернення на попереднє місце вирощування. Дотримання цієї вимоги дає змогу вирощувати потрібну культуру на максимально можливій площі. Наприклад, для буряків цукрових період повернення становить 3 – 4 роки і їх можна вирощувати на одному полі чотирипільної сівозміни. Насичення сівозміни буряками цукровими становитиме 25 %. У п’ятипільній сівозміні при одному полі буряків цукрових насичення сівозміни буде лише 20 %.

З максимальним насиченням соняшник треба вирощувати у восьмипільній, льон – у семипільній сівозмінах, або на половині поля в чотири – чи трипільних сівозмінах з поперемінним розміщенням цих культур як на одній, так і на іншій половинах поля через ротацію. Або поперемінно в різних сівозмінах протягом ротації. Періодичність повернення культур на попереднє місце вирощування у сівозмінах наведено в табл. 1.

Продуктивність культур значною мірою залежить від розміщення їх у сівозміні. Можливість одержання максимального врожаю залежить від розміщення культур після кращих попередників (табл. 2). При дотриманні зазначених періодів повернення на попереднє місце вирощування можна складати схеми сівозмін будь-якого типу та виду. При цьому слід уникати насичення сівозміни культурами, близькими між собою біологічно (колосовими зерновими, бобовими). Не рекомендується розміщувати колосові зернові після колосових більше двох років, бобових після бобових. Структура посівних площ господарства залежить від ґрунтово-кліматичних умов і прийнятої спеціалізації. Співвідношення окремих культур може значно варіювати. У господарствах, які спеціалізуються на виробництві продуктів тваринництва, структура посівних площ залежить від складу кормових культур. У господарствах, що займаються виробництвом продукції рослинництва, структура посівних площ залежить від виду продукції, на якій базується спеціалізація.

Таблиця 1. Періодичність чергування культур у сівозміні, роки

Культура	Полісся	Лісостеп	Степ
Пшениця озима	2 – 3	2 – 3	1 – 3*
Жито озиме	1 – 2	1 – 2	1 – 2
Ячмінь, овес	1 – 2	1 – 2	1 – 2
Кукурудза	можливі повторні посіви**
Горох, вика, чина, соя, нагут	3 – 4	3 – 4	3 – 4
Гречка	1 – 2	1 – 2	1 – 2
Просо	2 – 3	2 – 3	2 – 3
Люпин	6 – 8	6 – 7	–
Буряки цукрові, кормові, ріпак	3 – 4	3 – 4	3 – 4
Картопля	2 – 3	2 – 3	1 – 2
Льон	5 – 7	–	–
Соняшник	–	7 – 8	7 – 9
Капуста	6 – 7	6 – 7	6 – 7
Трави багаторічні бобові	3 – 4	3 – 4	3 – 4

Примітки:

* – у Степу можливий повторний посів пшениці озимої після пшениці, яку вирощували після пару чорного;

** – повторний посів до 3 – 4 років з перервою, що відповідає строку повторного посіву.

Таблиця 2. Оцінка попередників

Примітка: х – найкращий, д – допустимий, уд – умовно допустимий, н – недопустимий попередники.

Для різних господарств зараз найбільш прийнятними є сівозміни з короткою ротацією. На більшість культур розміщення їх у чотири-, шестипільних сівозмінах не впливає негативно на рівень урожаю. У табл. 4 – 7 наведені різноротаційні сівозміни із зразковим чергуванням культур залежно від спеціалізації господарств. Рекомендовані схеми чергування культур у сівозмінах в умовах Степу і Лісостепу слід запроваджувати на землях першої технологічної групи, тобто на землях з крутизною схилів не більше 3 градусів. Винятком із цього може бути організація овочевих сівозмін у заплавах річок. Для Полісся наведено схеми сівозмін на землях трьох ґрунтово-екологічних груп із чотирьох, а саме: на землях першої супіщаної групи, універсального використання, на піщаних і торфоболотних осушених землях.

Набір культур уточнюється з урахуванням зональних і ґрунтових умов розміщення господарств, їхньої спеціалізації (виробництво тваринницької чи рослинницької продукції) та з урахуванням рекомендованого співвідношення кормів для господарств із різною спеціалізацією і структурою посівних площ. Господарства, що займаються виробництвом продукції рослинництва, можуть мати ще вужчу спеціалізацію, зорієнтовану здебільшого на вирощування однієї чи двох культур. Щоправда, це ускладнює організацію науково обґрунтованого чергування культур у сівозмінах, змушує запроваджувати посіви додаткових культур для його покращання.

На всіх полях сівозміни попередником для культур нововведеної схеми мають бути один-два попередники. Для освоєння нової сівозміни потрібен певний час. За неможливості вирощувати культуру згідно з новою схемою тимчасово вводяться культури-замінники. Наприклад, замінниками люцерни в сівозміні можуть бути однорічні трави і еспарцет (табл. 3). Краще, коли попередником є пшениця озима. У цьому випадку для освоєння сівозміни потрібно три роки. Нижче наведено схеми ґрунтозахисних сівозмін для різних еколого-технологічних груп земель України.

Схеми ґрунтозахисних сівозмін для другої (схили – 3 – 5 градусів) еколого-технологічної групи земель Степу і Лісостепу

1. Люцерна	1. Еспарцет
2. Люцерна	2. Пшениця озима
3. Пшениця озима	3. Горох, гречка
4. Горох, гречка	4. Пшениця озима
5. Озимі на зелений корм + літній посів люцерни	5. Ячмінь, овес з підсівом еспарцету
1. Люцерна	1. Еспарцет
2. Люцерна	2. Пшениця озима
3. Люцерна	3. Ячмінно-горохова сумішка на корм
4. Пшениця озима	4. Пшениця озима
5. Горох	5. Ячмінь, овес з підсівом еспарцету
6. Ячмінь, овес з підсівом люцерни

Схеми ґрунтозахисних сівозмін для третьої (схили до 7 градусів) еколого-технологічної групи земель

1. Люцерна або конюшина	1. Люцерна + злакові, буркун + злакові
2. Люцерна або конюшина	2. Люцерна + злакові
3. Люцерна або конюшина	3. Люцерна + злакові
4. Овес, ячмінь з підсівом трав багаторічних	4. Озимі на зелений корм з літнім підсівом люцерни і злакових
	1. Сумішки злакових трав багаторічних
	2. Сумішки злакових трав багаторічних
	3. Сумішки злакових трав багаторічних
	4. Сумішки злакових трав багаторічних
	5. Озимі на зелений корм + літній посів сумішок трав багаторічних злакових або трави однорічні з підсівом трав багаторічних

Примітка: Крім того, землі III еколого-технологічної групи можуть бути виведені з обробітку і зі складу орних з наступним залуженням, включаючи і природне, або залісненням.

Таблиця 3. Ротаційна таблиця з елементами освоєння сівозмін

Примітка. Планове чергування культур у сівозміні: 1 – люцерна; 2 – люцерна; 3 – пшениця озима – 6 га, кукурудза на зерно – 4 га; 4 – соя – 2,5 га, кукурудза на силос – 4 га, горох – 3,5 га; 5 – озимі на зелений корм – 3,5 га, ячмінь – 6,5 га, літній посів і підсів люцерни – 10 га.

4. Структура посівних площ і сівозміни в різних ґрунтово-кліматичних зонах України

 

4.1. Зона Степу

Степова зона України займає південну та південно-східну частини країни і складає 46,5 % площі її сільськогосподарських угідь. Залежно від ґрунтового покриву, теплового режиму та зволоження території зону ділять на північну та південну підзони. Природною зоною між ними є лінія переходу чорноземів звичайних у південні.

Степ північний. У підзону входять Дніпропетровська, Донецька області, південні та південно-східні райони Кіровоградської, Полтавської і Харківської областей, північні райони Миколаївської, Херсонської та Запорізької областей, північна і центральна частина Одеської області. Середньорічна кількість опадів – 425 – 450 мм, співвідношення кількості опадів і температури – гідротермічний коефіцієнт Селянинова (ГТК) – становить 0,76 – 0,89.

Степ південний. Охоплює південні та південно-західні райони Одеської області, південні райони Херсонської області і Автономну Республіку Крим. Середньорічна кількість опадів становить 350 – 400 мм, ГТК – 0,45 – 0,75.

Спеціалізація землеробства в зоні Степу – вирощування зерна. Основними зерновими культурами є пшениця озима, кукурудза, ячмінь, технічними олійними – соняшник, ріпак, соя.

Враховуючи біологічні особливості провідних культур, доцільно використовувати таку їх частку в сівозміні за умов забезпечення кращими попередниками: пшеницю озиму – у північних районах Степу до 40 – 50 %, у південних – 30 %. Можливе розширення посівів пшениці озимої за умов збільшення у складі попередників частки чистих та зайнятих парів. Ячмінь у структурі посівних площ не повинен перевищувати 10 – 15 %, оскільки збільшення його площі посіву, як правило, призводить до зниження урожайності.

Склад попередників для формування продуктивності кукурудзи не має такого важливого значення, як для пшениці. Тому у всіх районах Степу частка кукурудзи може зростати до 40 – 50 %, а в спеціалізованих сівозмінах – і більше.

Чорний пар у структурі посівних площ північних районів зони становить не менше 5 %, у центральних – 5 – 10 %, у південних – 10 – 20 %. Гарантоване накопичення вологи в ґрунті до сівби пшениці озимої в південному Степу, як правило, забезпечує саме чорний пар. За таких умов його частка в структурі посівних площ повинна становити 18 – 20 %, що дасть можливість розмістити після нього близько 60 % посівів пшениці озимої.

У посушливій зоні необхідно збільшувати площі посівів сорго, питома вага якого може складати до 10 % у групі зернових культур.

Технічні культури, які вирощуються в регіоні, порівняно високо рентабельні, тому їх часто висівають на необґрунтовано великих площах, особливо соняшник. Надмірна частка в структурі посівних площ (понад 15 %) цієї культури призводить до висушування ґрунту, у тому числі й глибоких його шарів, що негативно відбивається на врожайності наступних за ним 2 – 3 культур. У зв’язку з цим у сівозмінах південного Степу, якщо це не диктується суто господарськими потребами, слід оптимізувати площі посівів соняшнику, замінюючи його посівами сої.

За останні роки у кілька разів збільшені площі посіву ріпаку озимого, який у структурі посівних площ має на сьогодні близько 5 %. Враховуючи низьку зимостійкість цієї культури, подальше збільшення її посівів недоцільне. Насичення сівозмін технічними культурами у господарствах, що спеціалізуються на їх вирощуванні, не повинно перевищувати 20 – 22 %.

Збільшення питомої ваги зернових культур в оптимальних межах у сівозміні як за рахунок пшениці озимої, так і за рахунок кукурудзи не призводить до зниження врожайності зернових культур ні після окремих попередників, ні в сівозмінах у цілому. Проте основною зерновою культурою має бути кукурудза, питома вага якої в структурі посівних площ може становити до 50 %.

На поливних землях треба розміщувати високорентабельні культури, які добре реагують на зрошення. У цьому випадку головним завданням є виробництво зерна, переважно кукурудзи і зрошувані землі необхідно використовувати під культури з різною тривалістю вегетаційного періоду з урахуванням вологозабезпеченості, або гідромодуля конкретної зрошувальної системи для рівномірного розподілу поливної води протягом поливного сезону.

При формуванні структури посівних площ необхідно передбачати обґрунтоване поєднання вологолюбних культур з культурами, які належать до так званої групи буферності щодо режиму зрошення. Цими культурами є озимі та ярі зернові, ріпак, гірчиця, ранні кормові сумішки, люцерна на насіння та інші. Таке поєднання дає змогу уникнути “пікових” періодів при зрошенні і раціональніше використовувати поливну воду.

За останні роки на зрошуваних землях набула поширення досить рентабельна культура соя. Насичення нею сівозмін може становити 20 – 25 %, а в спеціалізованих господарствах в умовах зрошувальних систем з високою водозабезпеченістю – до 50 %.

Овочеві культури тепер вирощуються в спеціалізованих господарствах, де вони займають 70 – 90 % посівної площі.

Обов’язковим компонентом сівозмін на зрошуваних землях повинні бути багаторічні бобові трави, питома вага яких у сучасних умовах може становити 16 – 20 % (вивідне поле). Якщо господарство не займається тваринництвом, то бобові трави потрібно вирощувати на насіння.

Структура посівних площ і орієнтовні сівозміни для зони Степу подані в таблицях 4 – 5.

Таблиця 4. Структура посівних площ та сівозміни в зоні північного Степу

Таблиця 5. Структура посівних площ та сівозміни в зоні південного Степу

4.2. Зона Лісостепу

Зона Лісостепу тягнеться смугою від Карпат до східних кордонів України і займає площу понад 1 тис. км, що становить більше третини (33,6 %) її території, відзначається неоднорідністю ґрунтово-кліматичних і погодних умов.

Ця неоднорідність зумовлює особливості складу і чергування культур у сівозмінах різних районів зони. Важливо при побудові сівозмін враховувати умови зволоження, від яких залежить вибір попередників, їхній вплив на водний режим ґрунту. Тому до побудови сівозмін у Лісостепу слід підходити диференційовано, залежно від його підзон із достатнім, нестійким і недостатнім зволоженням.

До підзони достатнього зволоження входять Волинська, Рівненська, Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Чернівецька (крім східних районів), Хмельницька і Житомирська області, північно-західні райони Вінницької та північні лісостепові райони Чернігівської та Сумської областей. Тут річна кількість опадів у середньому становить 570 – 600, за вегетаційний період – 380 – 450 мм. Сума температур понад 10° C досягає 2300 – 2500° C, ГТК-1,1-1,8.

Підзона нестійкого зволоження є промідною між підзоною достатнього і недостатнього зволоженням. Це зумовлює значну різноманітність районів, які різняться між собою ґрунтовим покривом, забезпеченістю рослин вологою, температурним режимом тощо. Якщо в середньому за рік тут випадає близько 480 – 500 мм опадів, то в північній та центральній частинах менше 400 мм буває в 30 – 37 % років, у південній і східній частинах такі посушливі умови спостерігаються в 31 – 44 % років. До підзони входять Вінницька (крім північно-західних районів) і Черкаська області, східні райони Чернівецької, північні лісостепові райони Одеської і північно-західні лісостепові райони Кіровоградської області, лісостепові райони Київської, Чернігівської, Сумської (крім північних районів) і Харківської областей, а також північні і центральні райони Полтавської області.

Підзона недостатнього зволоження. До неї входять південні лісостепові райони Одеської, південно-західні й північно-східні лісостепові райони Кіровоградської і південні райони Полтавської областей. За рік тут випадає 430 – 450 мм опадів, а за вегетаційний період – 300 – 340 мм, сума температур понад 10° становить 2600 – 2900° C, ГТК-0,9-1,2 кожен третій рік буває посушливий. За підвищених сонячної інсоляції і температури повітря та недостатньої кількості опадів першорядного значення набуває забезпеченість рослин вологою, а відтак зростає значення пару в підвищенні врожайності культур сівозміни.

До кращих попередників пшениці озимої в підзоні достатнього зволоження відносять багаторічні бобові трави на 1 – 2 укоси, однорічні вико- і горохо-вівсяну сумішки, горох на зерно, кукурудзу на зелений корм і ранній силос, ранню картоплю. Безперечно, гіршими є стерньові попередники, у тому числі й кукурудза молочно-воскової стиглості на силос. Дещо ризикованим попередником є соя, оскільки вона дуже чутлива до температурного режиму та умов зволоження під час вегетації. Тому оптимум насичення польових сівозмін основною зерновою культурою – пшеницею озимою – у підзоні достатнього зволоження перебуває в межах 20 – 30 %. Збільшення її частки до 40 % сприяє деякому зростанню збору власне продовольчого зерна, але далеко не завжди сприяє підвищенню врожайності інших зернових у сівозміні, а відтак і загального валового збору зерна в господарстві. Крім того, збільшення частки пшениці озимої в сівозміні понад 30 % зумовлює необхідність її повторного посіву, що, безумовно, призводить до зниження урожайності.

Істотний вплив на врожайність пшениці озимої має період її повернення на попереднє місце вирощування в сівозміні. Найкоротший період повернення, за якого не знижується врожайність пшениці, становить 2 роки. Озимі жито і ячмінь менш вибагливі до попередників і займають у підзоні порівняно невеликі площі. Добрими і практично рівнозначними попередниками для них є зернобобові, кукурудза на силос, картопля рання, пшениця озима, овес, гречка. Урожайність жита озимого не знижується при поверненні на попереднє місце вирощування через рік, а ячменю – через 2 роки. Кращими попередниками для ріпаку озимого є горох, конюшина, картопля рання, кукурудза на силос, пшениця озима. Сам ріпак є досить непоганим попередником для озимих і ярих культур. Без істотного зниження врожайності він витримує повторні посіви у сівозміні. Ріпак ярий (кользу) висівають по ярому клину, найкраще це робити після просапних (картоплі, бобових і коренеплодів), а також після озимих культур.

Збільшення частки ячменю ярого від 10 до 20 % на його врожайність не впливає, тоді як врожайність пшениці озимої у такій сівозміні знижується на 2 ц/га через гірший склад попередників та досить високе (до 50 %) насичення зерновими колосовими. Оптимальний для підзони показник насичення сівозмін зерновими колосовими – 40 %. Насичення їх зерновими до 60 – 80 % за рахунок вівса сприяє збільшенню збору фуражного зерна на 3 – 3,5 ц/га сівозмінної площі за незначного зниження загального збору кормових одиниць. Насичення сівозмін вівсом до 20 % негативно не впливає на врожайність пшениці та ячменю. Ячмінь розміщують після просапних культур. Ярі стерньові тут менш придатні. Урожайність ячменю ярого не знижується за його повернення на попереднє місце вирощування через 2 роки. Овес у підзоні достатнього зволоження найкраще вирощувати після просапних та озимих зернових культур, небажаним попередником є ячмінь ярий. Овес на попереднє місце вирощування можна повертати через рік.

Оптимальне насичення сівозмін цукровими буряками становить 20 %. Найкращим попередником для них є пшениця озима, яку розміщують у ланках з багаторічними травами, зернобобовими, озимими культурами, кукурудзою на зелений корм, гречкою. Цукрові буряки негативно реагують на зближення посівів у сівозміні. Так, за вирощування їх через два роки врожайність коренеплодів знижується на 55 ц/га, через рік після пшениці озимої чи ячменю – на 100 – 112 ц/га. Унаслідок цього врожайність повторного посіву становить лише 66 % від урожаю в кращих сівозмінних ланках. Оптимальний період повернення – 4, допустимий – 3 роки.

Кукурудзу на родючих ґрунтах і за внесення оптимальних доз добрив та хімічних засобів боротьби з бур’янами можна вирощувати повторно протягом двох і більше років підряд. Під кукурудзу на силос за потреби відводиться до 20 % сівозмінної площі. Кращими попередниками кукурудзи є конюшина на насіння, буряки цукрові, пшениця озима.

Найпоширенішою зернобобовою культурою в регіоні є горох – один із кращих попередників для озимих культур. Зближення періоду посівів гороху до двох років за насичення ним сівозмін від 10 до 20 % зумовлює зниження врожайності на 1,7 – 3,4 ц/га. При зростанні частки гороху до 30 % у сівозміні істотно знижується середня врожайність усіх зернових. У зв’язку з цим зернобобові можуть становити не більше 20 % сівозмінної площі. Кукурудза на зерно, буряки цукрові та пшениця озима, як попередники гороху забезпечують практично однакову врожайність зерна цієї культури.

Кращими попередниками сої є пшениця озима та кукурудза на зерно. Розміщення її після цукрових буряків призводить до істотного зниження врожайності зерна, особливо в посушливі роки. Разом з тим, соя є хорошим попередником для ярих культур, а її ранньостиглі сорти, особливо в південній частині Лісостепу, – і для пшениці озимої. Отже, на частині площ у традиційній ланці горох – пшениця озима – буряки цукрові, горох можна замінити соєю. Середня врожайність ланки при цьому дещо знижується, але прибутковість зростає.

Підвищення попиту на зерно круп’яних культур викликало збільшення їх площі посіву, особливо гречки. Гречку і просо краще розміщувати в сівозмінах на чистих від бур’янів полях після цукрових буряків, кукурудзи, картоплі та озимих культур. Повертати гречку на попереднє місце вирощування доцільно не раніше як через рік, просо – через 3 роки.

Картоплю в сівозміні доцільно вирощувати після озимих зернових, цукрових буряків, післяукісних та післяжнивних посівів. За внесення достатньої кількості органічних добрив і дотримання всіх вимог технології вирощування картоплі в підзоні достатнього зволоження її можна розміщувати після цілої низки культур-попередників. На попереднє місце вирощування цю культуру можна повертати через 1 – 2 роки.

Найпоширенішими серед багаторічних трав у цій підзоні є конюшина, люцерна та їхні сумішки із злаковими травами. Посіви бобових багаторічних трав, цих незамінних кормових культур, – це екологічно безпечний засіб підвищення родючості ґрунтів за рахунок оптимізації їх гумусового та азотного режимів. Зокрема, конюшина забезпечує високі і сталі врожаї за 1 – 2 укоси при підсіванні її під однорічні злакові трави, ячмінь ярий, пшеницю озиму, не знижує продуктивності при поверненні на попереднє місце вирощування через 3 – 4 роки (як і люцерна та злакові трави). Еспарцет можна повертати через 2 – 3 роки. Для запобігання зближення посівів багаторічних трав у ґрунтозахисних та кормових сівозмінах слід чергувати культури з різними біологічними ознаками, тобто в першу ротацію висівати бобові, у наступну – злакові трави.

У багатогалузевих господарствах різних форм власності найвищу загальну продуктивність забезпечують сівозміни з багаторічними травами. При цьому їх можна наситити зерновими до 50 – 60 % (у т. ч. пшеницею озимою – на 20 – 30 %, ячменем, горохом – на 10 %) і просапними до 40 % (з них 20 % цукрових буряків і 20 % кукурудзи). Такі сівозміни забезпечують збір з 1 га сівозмінної площі 28 – 29 ц зерна, 98 – 102 ц кормових одиниць за відносно низької собівартості виробництва.

У господарствах, що займаються виробництвом свинини, доцільно вводити плодозмінні польові сівозміни насичувати їх зерновим до 60 – 75 %, у т. ч. озимою пшеницею до 20 – 30 %, ячменем, горохом, кукурудзою на зерно – 10 – 20, вівсом – до 10, цукровими буряками – до 15 – 20 %, конюшиною (5 – 10 %). Такі сівозміни забезпечують збір з 1 га сівозмінної площі 91 – 103 ц кормових одиниць, а також 31 – 36 ц зерна, 89 – 91 ц коренеплодів. У господарствах, які спеціалізуються на виробництві молока і яловичини, доцільно вводити плодозмінні польові сівозміни з люцерною (20 – 35 %), насичені зерновими до 30 – 45 %, у тому числі озимою пшеницею – 10 – 20 %, горохом, ячменем, кукурудзою до 10 %. Вони забезпечують вихід з 1 га сівозмінної площі 90 – 100 ц дешевих кормових одиниць і 9 – 10 ц перетравного протеїну.

Удосконалення структури посівів кормових культур здійснюється шляхом збільшення площ багаторічних бобових трав до 50 – 60 % у кормовій групі, передусім за рахунок скорочення посівів трудомістких однорічних трав. Адже саме багаторічні трави не лише забезпечують виробництво достатньої кількості кормів, вони є ще й важливим засобом збереження родючості ґрунтів.

Високі та сталі врожаї озимої пшениці у підзоні нестійкого зволоження можна одержати після зайнятого однорічними культурами на зелений корм пару, після багаторічних трав на один укіс, гороху, а в південних районах, тобто в підзоні недостатнього зволоження – після чорного пару. Незадовільним попередником в обох підзонах є післяукісна кукурудза на силос, висіяна після озимих на зелений корм, і кукурудза на силос у суміші з соняшником.

Після цих попередників гарантовані для одержання сходів пшениці озимої запаси вологи в ґрунті спостерігаються лише протягом п’яти років із десяти.

Недоцільно за систематичного дефіциту вологи висівати пшеницю озиму після багаторічних трав на два укоси і повторного після озимої пшениці чи будь-яких інших стерньових попередників, бо це призводить до значного зниження її продуктивності.

Оптимальною часткою цукрових буряків у більшості районів підзони нестійкого зволоження на нееродованих землях у 4- і 8-пільній сівозмінах є 25 %, 9-пільній – 22 %, 10-пільній – 20 %. Одним з кращих попередників є пшениця озима після багаторічних трав на один укіс, вико-вівсяної сумішок на зелений корм, гороху на зерно, а також озимі і кукурудза на зелений корм, горох і картопля рання. Основною причиною зниження врожайності цукрових буряків є скорочення періоду їх повернення на попереднє поле до 2-х років і менше, що призводить до погіршення водного та фітосанітарного режимів ґрунту.

У підзоні з недостатнім зволоженням ґрунту рівень насичення польових сівозмін цукрових буряками цукровими не повинен перевищувати 10 %. Проте за оптимальної схеми чергування збільшення цього показника до 20 % не призводить до зниження продуктивності як самих цукрових буряків, так і інших культур. У цій підзоні буряки слід розміщувати в ланках з чорним і раннім зайнятим парами.

Високі і сталі врожаї гороху в підзоні нестійкого зволоження забезпечує його розміщення після буряків цукрових, кукурудзи на зерно і силос, пшениці озимої, картоплі, гречки, ячменю ярого. За меншої кількості опадів у підзоні недостатнього зволоження кращими попередниками гороху є кукурудза на зерно і силос та пшениця озима. Його врожайність після цукрових буряків, як правило, на 4 – 5 ц/га нижча, ніж після кукурудзи і пшениці. Насичення сівозмін горохом понад 10 % (на 20 – 30 %) призводить до істотного зниження його врожайності.

Найкращими попередниками ячменю ярого в підзонах нестійкого і недостатнього зволоження є кукурудза на зерно і силос, пшениця озима, картопля, післяжнивні культури. Розміщують його також і після цукрових буряків, проте в цьому випадку одержують порівняно нижчі врожаї.

Гречку в підзоні нестійкого зволоження можна висівати після багатьох удобрених культур, зокрема, пшениці озимої, бажано після зерно-бобових культур і багаторічних трав, які вирощувались на насіння. У підзоні недостатнього зволоження кращими попередниками є зернобобові культури, удобрені картопля, кукурудза та озимина після пару. У зв’язку з тим, що в цій підзоні цукрові буряки дуже висушують ґрунт, розміщувати після них гречку недоцільно, оскільки це призводить до зниження її врожайності, особливо в посушливі роки. Кращими попередниками проса в підзоні нестійкого зволоження є багаторічні трави, удобрені просапні (картопля, буряки цукрові, кукурудза), озимина і зернобобові культури. У підзоні недостатнього зволоження просо і гречку не варто розміщувати після культур, які дуже висушують ґрунт (буряки, соняшник, суданська трава), бо це спричиняє великий недобір урожаю. Істотно знижується врожайність проса за повторних посівів.

Кукурудзу за умов нестійкого зволоження найкраще вирощувати після гороху та пшениці озимої. Дещо гіршими попередниками для неї є кукурудза і буряки цукрові. Повторні посіви допустимі протягом двох-трьох років. В умовах недостатнього зволоження кукурудзу на зерно доцільно розміщувати на полях після пшениці озимої або повторно після кукурудзи, а кукурудзу на силос і зелений корм – після буряків. Серед пізніх однорічних кормових культур кукурудза є найпродуктивнішою за врожайністю зеленої маси і збором кормових одиниць. На зелений корм її доцільно вирощувати в суміші з бобовими травами.

Багаторічні бобові трави (конюшину, еспарцет, люцерну) у підзонах нестійкого і недостатнього зволоження використовують здебільшого на один укіс. Найкращими покривними культурами для них є ячмінь та інші ярі колосові. У підзоні нестійкого зволоження – це насамперед ячмінь ярий після кукурудзи на зерно. При цьому врожайність трав є дещо вищою, ніж за підсівання під ячмінь після буряків цукрових.

Однорічні бобово-злакові сумішки і кукурудзу на зелений корм, як кращі попередники пшениці озимої і наступної культури – цукрових буряків, потрібно вирощувати після зайнятих парів, а за недостатнього зволоження, коли вони не поступаються за врожайністю багаторічним травам на один укіс, можна вирощувати й разом з ними на одному полі.

Кормові культури в проміжних післяжнивних і післяукісних посівах у підзоні нестійкого зволоження найкраще розміщувати на полях після збирання пшениці озимої, де наступною культурою будуть кукурудза або ярі зернові. У підзоні з недостатнім зволоженням посіви післяжнивних культур, особливо перед цукровими буряками, вводити недоцільно. Порівняно високі врожаї післяжнивних культур одержують тут тільки у вологі роки, але тоді значно зменшується продуктивність наступних культур.

Післяукісні посіви розміщують після озимих, які вирощувались на зелений корм і після однорічних трав. Післяжнивні посіви в польових сівозмінах краще розміщувати після пшениці озимої, яка є попередником картоплі або кукурудзи на зерно та силос. Особливо слід практикувати післяжнивні посіви на зелений корм та зелене добриво в ґрунтозахисних сівозмінах, що значно поліпшує баланс гумусу у змитих ґрунтах, запобігає подальшому поширенню ерозійних процесів. Доцільні вони і в польових зернових сівозмінах, де виконують ще й санітарну роль. Найпродуктивніші в післяжнивних посівах капустяні, зокрема, гірчиця біла, редька олійна, ріпак ярий.

У структурі посівних площ фермерських господарств через незначний набір культур періоди їх повернення на попереднє місце вирощування також повинні відповідати правилам чергування культур у сівозміні.

Схеми найпоширеніших у зоні Лісостепу сівозмін і структура посівних площ наведені у таблиці 6.

Таблиця 6. Структура посівних площ та сівозміни в зоні Лісостепу

У невеликих господарствах запроваджуються вузькоспеціалізовані сівозміни з короткою ротацією. Оптимальні ротації таких сівозмін для самосумісних культур, що витримують беззмінне вирощування, мають бути 3 – 5-пільними, для несумісних – льону, люпину, соняшнику – 5 – 8-пільними. Крім того, поле, на якому вирощують ці культури у короткоротаційних сівозмінах для забезпечення належної періодичності чергування культур слід поділити на дві частини і на кожній поперемінно їх висівати. Набір культур у цих сівозмінах визначається спеціалізацією господарства. До того ж треба зважати й на те, що довгоротаційні 8 – 10-пільні сівозміни складаються з двох-трьох подібних ланок, які можна виділити як самостійні сівозміни. Наприклад, у 10-пільній сівозміні виділяються дві 5-пільні, у 9-пільній одна 5-пільна і одна 4-пільна, у 8-пільній – дві 4-пільні сівозміни з відповідним скороченням кількості культур і коригуванням їх чергування. Тобто у більшості випадків при переході до сівозмін з короткою ротацією немає необхідності заново проводити землевпорядкування.

Орієнтовні схеми сівозмін для невеликих та фермерських господарств*

____________
* невеликими вважаються господарства, площа ріллі яких становить менше 100 гектарів.

Підзона достатнього зволоження

I. 1 – багаторічні трави, 2 – пшениця озима, 3 – буряки цукрові, 4 – соя, кукурудза на зерно, гречка, 5 – ячмінь ярий з підсіванням багаторічних трав.

II. 1 – соя, гречка, 2 – пшениця озима, 3 – буряки цукрові, ячмінь ярий, соя.

III. 1 – багаторічні трави, 2 – пшениця озима + післяжнивні посіви, 3 – кукурудза на зерно, 4 – кукурудза, картопля, 5 – ячмінь ярий + багаторічні трави.

IV. 1 – соя, кукурудза на зелений корм або силос, 2 – ріпак озимий, 3 – пшениця озима, ячмінь ярий, 4 – соя, кукурудза на зерно, 5 – гречка, соя.

Підзона нестійкого і недостатнього зволоження

I. 1 – багаторічні трави, 2 – пшениця озима, 3 – буряки цукрові, соя, 4 – кукурудза на зерно, 5 – ячмінь ярий з підсіванням багаторічних трав.

II. 1 – соя, горох, 2 – кукурудза, 3 – ячмінь, соя, 4 – кукурудза.

III. 1 – соя, 2 – пшениця озима, 3 – соя, просо, 4 – ячмінь ярий.

IV. 1 – соя, інші однорічні зернобобові культури, кукурудза на зелений корм, 2 – пшениця озима, 3 – ячмінь ярий, 4 – соняшник.

Застосовуються й інші схеми чергування культур у сівозмінах. Вони мають бути науково обґрунтованими і динамічними, щоб у разі потреби була можливість змінювати площу окремих культур без істотного порушення прийнятого чергування і строків повернення на попереднє місце вирощування.

 

4.3. Зона Полісся

Полісся – окрема ґрунтово-кліматична зона, яка охоплює частину Волинської, Львівської, Рівненської, Житомирської, Тернопільської, Хмельницької, Київської, Чернігівської, Івано-Франківської, Сумської та Закарпатської областей, вона займає близько 24,5 % земельного фонду України. Ґрунтотворний процес тут пов’язаний з особливостями географічного положення, а саме: м’який і вологий клімат, легкі материнські породи і бідність їх основами, близькість до поверхні ґрунтових вод. Розповсюджені колись змішані і широколисті ліси з багатим трав’яним покривом обумовили три основні напрями ґрунтотворення: дерновий, підзолистий і болотний. Різні прояви цих процесів зумовили формування різноманітного ґрунтового покриву. Орні землі в цій зоні представлені здебільшого дерново-підзолистими ґрунтами різного гранулометричного складу – піщаними, зв’язно-піщаними, супіщаними, суглинковими тощо. Зустрічаються також ґрунти, що утворилися на вапняках, ясно-сірі та сірі лісові. У річкових заплавах і широких понижених місцях сформувалися болотні, торфові і лучні ґрунти. Як правило, ґрунтові відміни залягають у комплексі (часте чергування двох-трьох відмін на відносно невеликих ділянках), вони мають здебільшого незначний уміст гумусу (0,8 – 1,5 %) та рухомих форм фосфорної кислоти й калію, закислені. Тому одержувати високі врожаї тут можна лише за умови підвищення родючості ґрунтів (вапнування, внесення підвищеної кількості органічних та мінеральних добрив, зниження рівня ґрунтових вод, особливо в західних районах, упровадження сівозмін із значним насиченням багаторічними травами та іншими бобовими культурами для поліпшення азотного балансу).

Клімат Полісся помірно континентальний, сума активних температур досягає 2500° C, період інтенсивної вегетації рослин (травень – серпень) – 90 – 130 днів. Опадів тут випадає 550 – 700 мм на рік, ГТК-1,1-1,5.

Структура посівних площ у поліській зоні, зважаючи на особливості кліматичних і ґрунтово-ландшафтних умов, має включати культури подвійного призначення – харчові і кормові – для забезпечення можливості реалізації певної кількості зерна на внутрішній та зовнішній ринки і кормів для утримання тваринництва (ВРХ молочного і м’ясного напрямку) на локальному рівні, а також (залежно від розміру і господарського спрямування господарств) – льон, картоплю, сою (на родючіших ґрунтах) і ріпак. Крім польових сівозмін має бути присутнім клин тривалого залуження орних і лучних угідь. Орієнтовні схеми польових сівозмін наведені в таблиці 7.

У сільгосппідприємствах зерно-картопле-льоно-тваринницького напряму виробництва найпродуктивнішою є структура посівних площ, в якій зернові культури становлять 50 – 52 %, картопля – 10 – 15, льон – 9 – 12, кормові культури – 25 – 28, у тому числі багаторічні трави – 10 – 15 %.

Таблиця 7. Структура посівних площ та сівозміни в зоні Полісся

У господарствах картопле-зерно-тваринницького напряму з промисловим виробництвом картоплі її частка в структурі посівних площ зростає до 20 – 25 % за рахунок зменшення зернових культур – до 45 – 55 %, і кормових культур – до 20 – 25 %, у тому числі багаторічних трав – до 6 – 12 %.

У структурі посівних площ сільгосппідприємств, що спеціалізуються на виробництві яловичини, молока і вирощуванні нетелей рекомендується відводити під зернові культури (39 – 50 %), картоплю (9 – 14), льон (4 – 10 %), а частку площ під кормові культури збільшити до 30 – 45 %, у тому числі під багаторічні трави до 10 – 24 %.

Враховуючи господарські та природні умови, розмір полів у сівозмінах зони Полісся може становити 50 – 150 га, на окремих ґрунтових відмінах навіть менше.

Прикарпаття характеризується достатнім зволоженням, в окремі роки перезволоженням, переважанням дерново-підзолистих поверхнево-оглеєних суглинкових і дернових опідзолених ґрунтів. Провідними зерновими культурами (табл. 8) у підзоні є озимі жито і пшениця, олійними – ріпак і соя, кормовими й овочевими – одно- і багаторічні трави і кукурудза на силос, картопля, капуста, огірки.

Таблиця 8. Структура посівних площ та сівозміни в зоні Передкарпаття

5. Сівозміни з овочевими культурами

При проектуванні сівозмін з овочевими культурами, крім усіх інших чинників, потрібно враховувати придатність ґрунтів для вирощування овочевих культур, зокрема, забезпеченість вологою, віддаленість від місць зберігання, переробки, реалізації, забезпеченість робочою силою, під’їзними шляхами тощо.

Залежно від рівня спеціалізації, ґрунтових та економічних умов у господарствах може бути одна або кілька овочевих сівозмін. У сівозмінах з багаторічними травами має бути 7 – 8 полів, без них – 5 – 6, де можна розмістити по 2 – 3 основні овочеві культури та 3 – 4 з групи малопоширених. Насиченість сівозмін овочевими культурами має становити 50 – 75 %. В цих сівозмінах повинно бути чергування рослин, за якого провідні культури розміщують після кращих попередників (табл. 9), котрі залишають після себе менше бур’янів. Це – озимі на зерно і зелений корм, багато- і однорічні трави, капуста пізня розсадна, ранні овочеві рослини та рання картопля.

Інший важливий чинник – збагачення ґрунту органічними речовинами. Найбільшу їх кількість залишають багаторічні трави, пшениця озима, капуста пізня. Певне значення має кількість винесених із ґрунту поживних речовин з урожаєм попередників. Багато поживних речовин виносять капуста пізня, помідори, мало – огірки та цибуля.

Одним з кращих попередників для багатьох овочевих культур є багаторічні трави, насамперед, люцерна в Степу і лівобережжі Лісостепу та конюшина на Поліссі і правобережжі Лісостепу. Озима пшениця та однорічні трави є хорошими попередниками для всіх овочевих культур, особливо дрібнонасінних.

Впроваджуючи сівозміни в зоні Степу та районах нестійкого зволоження Лісостепу, овочеві культури розміщують, у першу чергу, на зрошуваних землях.

9. Кращі попередники овочевих рослин по зонах України

У зоні лівобережного Лісостепу для господарств, які спеціалізуються на вирощуванні однієї-трьох овочевих культур, рекомендуються короткі зрошувані сівозміни з багаторічними бобовими травами і зерновими за наявності в структурі посівних площ не більше 50 % просапних культур та внесенні органічних добрив по 10 – 15 т на 1 га сівозмінної площі і зрошенні. Це дає змогу підтримувати позитивний баланс гумусу, задовільні фітосанітарний стан і агрофізичні властивості ґрунту.

Оптимальним попередником у таких сівозмінах для білоголової капусти, огірків і помідорів мають бути багаторічні трави та оборот пласта трав, а для цибулі й інших дрібнонасінних – пшениця озима або однорічні трави.

З овочевих попередників для огірків кращою є удобрена органічними добривами капуста, а також цибуля, для капусти – огірки, вирощені і застосуванням органічних добрив. Помідори слід вирощувати після цибулі та інших овочевих рослин, розміщених по пласту багаторічних трав. Овочеві рослини, вирощені після озимої пшениці, є хорошими попередниками для цибулі. Моркву при зрошенні слід вирощувати після капусти і цибулі, а буряки столові – після капусти та огірків.

Капуста в овочевій сівозміні повинна займати одне поле, помідори та інші пасльонові – не більше двох полів з інтервалом 2 – 4 роки. Цибулю за необхідності і сприятливого фітосанітарного стану можна вирощувати на одному полі 2 – 3 роки. За відсутності пероноспорозу огірки можуть бути посіяні повторно. Капуста і помідори повторних посівів не витримують.

Для підвищення продуктивності кормових і зернових у сівозмінах слід передбачати таке чергування: капуста білоголова пізня розсадна (без застосування гербіцидів) – кукурудза на зелений корм – пшениця озима, помідори або огірки (без гербіцидів) – ячмінь з підсівом люцерни – люцерна – люцерна.

Небажано вирощувати ячмінь (у тому числі з підсівом люцерни) після капусти. Озиму пшеницю доцільно вирощувати через 1 – 2 роки після помідорів і не раніше як через 2 – 3 роки після капусти чи огірків, вирощених із застосуванням гербіцидів.

Прикладами короткоротаційних сівозмін для спеціалізованих господарств різних форм власності можуть бути:

I. 1, 2 – люцерна, 3 – капуста, 4 – огірки, 5 – помідори, 6 – ячмінь з підсівом люцерни (овочі – 50 %, у тому числі огірки – 16,7 %, помідори – 16,7 %, капуста – 16,7 %);

II. 1, 2 – люцерна, 3 – капуста, 4 – цибуля, 5 – помідори, 6 – ячмінь з підсівом люцерни (овочі – 50 %, у тому числі капуста – 16,7 %, цибуля – 16,7 %, помідори – 16,7 %);

III. 1, 2 – люцерна, 3 – капуста, 4, 5 – помідори, 6 – ячмінь з підсівом люцерни (овочі – 50 %, у тому числі капуста – 16,7 %, помідори – 33,3 %);

IV. 1, 2 – люцерна, 3 – огірки, 4 – цибуля, 5 – огірки, 6 – ячмінь з підсівом люцерни (овочі – 50 %, у тому числі огірки – 33,3 %, цибуля – 16,7 %);

V. 1, 2 – люцерна, 3 – огірки, 4 – помідори, 5 – огірки, 6 – ячмінь з підсівом люцерни (овочі – 50 %, у тому числі огірки – 33,3 %, помідори – 16,7 %);

VI. 1, 2 – люцерна, 3 – огірки, 4 – капуста, 5 – огірки, 6 – ячмінь з підсівом люцерни (овочі – 50 %, у тому числі огірки – 33,3 %, капуста – 16,7 %);

VII. 1 – кукурудза на зелений корм, 2 – пшениця озима, 3 – цибуля, 4 – огірки, 5 – цибуля, 6 – ячмінь (овочі – 50 %, у тому числі цибуля – 33,3 %, огірки – 16,7 %);

VIII. 1 – кукурудза на зелений корм, 2 – пшениця озима, 3 – цибуля, 4 – помідори ранні, 5 – цибуля, 6 – ячмінь (овочі – 50 %, у тому числі цибуля – 33,3 %, помідори – 16,7 %);

IX. 1 – кукурудза на зелений корм, 2 – пшениця озима, 3, 4, 5 – цибуля (овочі – 50 %, з них цибуля – 50 %).

У прикладах VII, VIII, IX передбачається внесення 20 т органічних добрив на 1 га сівозмінної площі.

X. 1, 2 – люцерна, 3 – капуста (помідори), 4 – цибуля, 5 – морква, 6 – ячмінь з підсівом люцерни (овочі – 50 %, у тому числі капуста – 16,7 %, цибуля – 16,7 %, морква – 16,7 %);

XI. 1, 2 – люцерна, 3 – огірки, 4 – капуста, 5 – морква, 6 – ячмінь з підсівом люцерни (овочі – 50 %, у тому числі огірки – 16,7 %, капуста – 16,7 %, морква – 16,7 %);

XII. 1, 2 – люцерна, 3 – капуста, 4 – огірки, 5 – буряки столові, 6 – ячмінь з підсівом люцерни (овочі – 50 %, у тому числі капуста – 16,7 %, огірки – 16,7 %, буряки столові – 16,7 %);

XIII. 1, 2 – люцерна, 3 – огірки, 4 – капуста, 5 – буряки столові, 6 – ячмінь з підсівом люцерни (овочі – 50 %, у тому числі огірки – 16,7 %, капуста – 16,7 %, буряки столові – 16,7 %). Для подолання несумісності однотипних овочевих рослин рекомендується вводити рослини-переривачі. Вони пом’якшують несприятливу післядію високої концентрації посівів окремих рослин, збагачують ґрунт органічними речовинами, поліпшують його водно-фізичні властивості, зменшують засміченість.